Постанова

Іменем України

01 лютого 2022 року  

м. Київ

провадження № 22-ц/824/1007/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф.,

суддів - Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Орел П.Ю.,  

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО"

на рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 06 жовтня 2020 року

у цивільній справі №759/7823/20 Святошинського районного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО"

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,

                                               В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО" (далі - ТОВ "ФК "ЛОКО", Товариство), посилаючись на те, що з 12.11.2018 є власником квартири АДРЕСА_1 , тоді як квартирою користуються колишні власники - відповідачі і в добровільному порядку не виселяються з квартири, відмовляються знятися з реєстраційного обліку, чим порушують право власника на користування та розпорядження своїм майном, звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , виселивши їх із даної квартири; зобов`язати Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію зняти відповідачів з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції, встановивши, що позивач є власником спірної квартири та водночас відмовляючи в задоволенні позову, безпідставно позбавив позивача можливості реалізації належного йому на праві власності майна (спірної квартири). Вважав, що таким чином суд надав можливість відповідачам користуватися майном, яке їм не належить.

Судом не взято до уваги, що у відповідачів відсутні будь-які правові підстави на користування спірною квартирою.

На думку скаржника, суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, неправомірно використовуючи посилання на практику Європейського суду з прав людини, водночас порушуючи норми національного законодавства щодо захисту права власності, яке є непорушним.

Суд не врахував, що відповідачі безпідставно займають та використовують для власного проживання належну на праві власності Товариству спірну квартиру, а також те, що між власником та відповідачами не укладався будь-який договір, який надає їм право користуватися майном позивача.

Також, суд не врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом в постанові від 22.03.2018 у справі №815/2309/17, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду                     м. Києва від 06.10.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 подала відзив. У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші відповідачі справи своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Представник позивача - Марків Н.В. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідач - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів та їхніх представників.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно даних із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_1 належить  на праві власності ТОВ "ФК "ЛОКО"; підстава виникнення: довідка про розмір заборгованості, серія та номер: 137, виданий 03.10.2018, видавник ТОВ "ФК "ЛОКО", вимога про усунення порушення, серія та номер: 5329/4-1 виданий 08.08.2014, видавник ПАТ "Банк Форум"; договір іпотеки серія та номер 3765 виданий 08.06.2017, видавник ОСОБА_5 ПН КМНО, висновок експерта про вартість оцінюваного майна, серія та номер б/н виданий 06.11.2018 видавник ТОВ "Гарант Преміум Плюс" (том 1, а.с. 13, 14).

З наведеного слідує, що позивач набув право власності на спірну квартиру, яка була предметом іпотеки, в позасудовому порядку.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідачі, які зареєстровані та проживають у належній йому на праві власності спірній квартирі, порушують його права, як власника на користування та розпорядження власним майном.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, та виселення їх з іпотечного майна, право власності на яке перейшло до ТОВ "ФК "ЛОКО" у позасудовому порядку.

Верховний Суд в постанові від 09.06.2021 у справі №347/1073/19 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц висловили наступну правову позицію.

Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі           №520/7281/15-ц (провадження №14-49цс19) зроблено висновок, що «зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

Отже, загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку.

При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2007 року між АКБ "Форум" та                 ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0013/07/00-N, за умовами якого останній отримав кредит для купівлі нерухомості у розмірі 130 000,00 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08.06.2007 між                 АКБ "Форум" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .

18 серпня 2014 року ПАТ "Банк Форум" направив ОСОБА_1 вимогу вих. №5321/41 про усунення порушення та погашення заборгованості за кредитним договором.

У зв'язку з не виконанням вимоги, ПАТ "Банк Форум" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року з            ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Форум" стягнуто заборгованість за кредитним договором №0013/07/00-N від 08.06.2007 у розмірі 97 821,15 доларів, що за курсом НБУ складає 2 153 239,15 грн, та 139 430,61 грн.

20.07.2016 за заявою ПАТ "Банк Форум" було відкрито виконавче провадження                ВП №51723070 з примусового виконання виконавчого листа від 26.02.2016 у справі №759/19278/14-ц, яке завершено 04.10.2016 на підставі п. 9 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, що унеможливлює виконання рішення у встановленій спосіб.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва  від 08.04.2019 замінено стягувача у справі №759/19278/14-ц щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №0013/07/00-N від 08.06.2007, а саме з ПАТ "Банк Форум" на його правонаступника ТОВ "ФК "ЛОКО".

Як вказувалося вище, за ТОВ "ФК "ЛОКО" в позасудовому порядку було зареєстровано право власності на спірну квартиру (предмет іпотеки).

Оскільки право власності до позивача перейшло в позасудовому порядку, то останній повинен після реєстрації за ним права власності направити відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири і тільки у разі не виконання такої вимоги позивач набуває право вимоги про виселення в судовому порядку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не доводив та не надавав доказів про надсилання відповідачам письмової вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення.

З вищенаведеного слідує, що ТОВ "ФК "ЛОКО", до якого перейшло право власності на іпотечне майно в позасудовому порядку, не дотримався процедури, визначеної законом, та не направив відповідачам письмової вимоги про добровільне звільнення квартири. А недотримання процедури є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №520/7281/15-ц).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а  судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

                                             П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО" - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року в частині відмовлення позовної вимоги про виселення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2022 року.

Головуючий                                                                                                  О.Ф. Мазурик

Судді                                                                                                               В.А. Кравець

                                                                                                                   Л.Д. Махлай